Украинцам читать. Детектив " Незвичайні детективи Аніка і Зеро" :3

   Незвичайні детективи Аніка і Зеро
У звичайному міському кафе за четвертим столиком сиділа незвичайна пара. Хлопець із срібно-білим волоссям та руда дівчина. Її довге розтріпане волосся звисало вогняними пасмами. Розшаріле обличчя було вкрите плямами сажі, а очі палали обуренням. Подерті джинси, виявляється, півгодини назад були ще цілими. Хлопець із загадковою, ледь помітною усмішкою спокійно вислуховував обурення дівчини:

- Зеро, ти коли-небудь будеш відноситися до мене серйозно? Розслідування – це тобі не гра. Навіщо мене лякати, коли я на роботі. Тим паче у котельні. Що за дитячий садок? Ти, взагалі, детектив?! Я ще й в сажу влізла, джинси подерла. Через тебе я  не знайшла там речових доказів по справі. Ти мене взагалі слухаєш?!

- Угу,- промугикав той їй у відповідь, усім своїм виглядом демонструючи, що йому нудно.

Дівчина промовчала, стримуючи свій гнів. Вона заспокоїлась лише тоді, коли скуштувала тістечко. Юнак, попиваючи лате, не відривав очей від дівчини. Скоро її це почало дратувати:

- Зеро , не дратуй мене ще більше…

Хлопець ледве стримував сміх. Вони мовчки сиділи хвилин пʼять.

- Добре, тоді ти платиш за каву.

- За що?- удавано дивується хлопець.

- За знущання,- монотонно промовила руда.

- Аніко, будь простіше,- Зеро відкинувся на спинку крісла. – Заспокойся…

Доки юний детектив свердлила свого напарника поглядом, до кафе зайшла молода блондинка. У блакитній сукні із стрічкою у волоссі незнайомка була схвильована і шукала когось очима. Нарешті, дівчина підійшла до четвертого столика:

-       Це ви детективи Зеро і Аніка?

- Ви нас знаєте? Яка радість! Ви до нас у справі? Що сталося?- дружелюбно прощебетала Аніка. Зеро знову усміхнувся.

-       Я Міранда Скарлет, я акторка театру. Моя сестра зникла два дні тому. Поліція нічого не робить.

-       Заспокойтеся. шановна. Ми вам допоможемо. Але мене цікавить чому ви звернулись саме до нас? Відома акторка може звернутися до досвідчених і солідних професіоналів, що вирішують справи, не підіймаючись з крісла,- знову ж таки удавано здивувався юнак, ігноруючи вбивчий погляд Аніки.

-       Я не хочу, щоб у моє життя втручались ці продажні лицеміри.

-       Гаразд, підемте у інше, менш людне місце, - промовила юний детектив, намагаючись не помічати тихого сміху свого партнера.

-       Ну що ж, леді, я покину вас ненадовго.

Запинаючись від сміху, сіроокий детектив покинув кафе під мовчання Аніки, що свердлила його поглядом. Вона вже звикла до цього. Він утікав при будь-якій нагоді, вигадуючи найрізноманітніші відмовки. Аби тільки справа була

Аніка із клієнткою пішли до офісу юних детективів. Він знаходився у квартирі Аніки. Квартир мала одну спальну кімнату, кабінет детективів, кухню та вбиральню. Зайшовши д квартири, Міранда Скарлет була приємно вражена чистотою і охайністю, що панувала довкола. Аніка відвела акторку до кабінету. Це було світле приміщення з двома великими вікнами. Біля одного з них ліворуч стояв робочий стіл із двома кріслами. Позаду столу – шафа. А праворуч – інша картина. Ще один стіл, але завалений газетами, газетними вирізками, записками, папками, кольоровими стікерами із записами та фото. Це територія Зеро. Аніка туди ніколи не лізла. Вона знала, що він прибирає своє робоче місце раз у два тижні. Їй не треба туди лізти.

Випивши води, клієнтка розповіла, що її сестра, Венді Скарлет, зникла. Відомо тільки, що Венді шукала роботу. Перед зникненням її бачили декілька друзів та знайомих, але нічого вартого уваги вони не сказали.

Міранда зблідла. Виявилось, що вона дуже чутлива і від надмірного хвилювання навіть може втратити свідомість. Аніка заспокоїла блондинку.

Наступного дня, уранці, Аніка пішла до знайомих зниклої. Детектив була і в квартирах знайомих , на роботах, у музеї, двох кінотеатрах та у парку. Знесилена дівчина майже нічого не знайшла.

Під вечір, нарешті, опитавши чотирьох останніх близьких друзів зниклої, щось знайшлося. Вони запевняли, що місс Скарлет не таланило. Робота ніяк не знаходилася, а ще Венді втопила телефон у фонтані. Її розпачу не було меж.

Аніка у піднесеному настрою повернулася додому. Зробивши домашні справи, дівчина лягла відпочити. Ліжко здавалось надзвичайно мʼяким – і вона заснула. Втома взяла своє.

О десятій її розбудив шум, що долинав із кабінету детективів. Аніка пішла перевірити, що сталося. Скоріше за все, це був її кіт Гомер. Чорний, із смарагдовими очима та блискучою шерстю. Він мав погляд дикого хитрого звіра і вороже ставився до незнайомців. Але до Аніки Гомер ставився любляче, дружелюбно, весь час лащився. Кіт знав також і Зеро.

У дверях кабінету рудоволоса дівчина спостерігала дивовижну картину. Виявляється, Зеро у темряві спіткнувся об стілець, вдарився об стіл і вся колекція макулатури полетіла по кабінеті. У його погляді не було помітно роздратування. Хлопець тихо збирав усе назад. Підвівшись, він посміхнувся у знак привітання. Подивившись на Аніку, хлопець ледве стримував сміх. Аніка  була розпатлана, вогняно-руду коси закривали обличчя. Карі очі здивовано дивилися з-під рудого волосся. ,,Тільки б не засміятися,”- подумав Зеро. Вигляд подруги здавався йому надзвичайно кумедним. Аніка не витримала мовчанки.

- Привіт. Як ти тут опинився?

- Я прийшов у свій офіс. І взагалі, ти мені забороняєш бачитися із тобою? Ти ж моя єдина подруга і колега. Ми пара детективів, працюємо в парі, а не поодинці.

- По-перше, тебе детективом важко назвати. А по-друге, я не ,,єдина твоя подруга ”. Я знаю тебе з пʼятого класу! У тебе завжди повно друзів і знайомих. Ти маєш велику мережу а-ля ,,знайомий – знайомий знайомого ”. Завдяки цій системі ти завжди швидко вирішуєш свої проблеми. І мене туди не вписуй! Не люблю я таке,- висунула череду звинувачень Аніка.

- Та невже? Як ти сказала, то лише знайомі.

- Зеро, не викручуйся!

Детектив не відповів. Після мовчанки Аніка розповіла хлопцю про справу, сподіваючись, що він дасть якусь пораду. Він лише порадив спробувати перевірити останні компанії, куди навідувалась зникла.

Аніка повернулася до домашніх справ ,і скоро пішла спати. Зеро у той час прибирав свої записи. І наводив лад на робочому столі. Зранку дівчина провела біловолосому другу дисциплінарну лекцію і пішла. Вона відвідала ще двох друзів Венді Скарлет. Потім, зайшовши до декількох компаній, детектив знайшла цікаву інформацію. Негайно зателефонувавши Міранді, Аніка домовилась зустрітись із акторкою у театрі.

У чудово оздобленому театрі, серед безлічі людей, Аніка шукала Міранду. Вистава закінчилася – натовп людей виходив на вулицю. Нарешті, пробравшись до залу, Аніка побачила бідну середньовічну міщанку. Це була Міранда. Побачивши рудоволосу, акторка радісно підвелася. У буфеті Аніка розпочала свою розповідь:

- :бип: у друзів Венді. Катріона та Марк Вільямси і Сюзанна Сміт сказали, що Венді Скарлет пішла випробовувати вдачу у передмістя.

- Але я й у передмісті була.

- Ні, ти не зрозуміла. Зовсім недавно територія нашого міста збільшилася, за рахунок околиць і поселень недалеко. Нові підприємства відкриваються в містечках і зараз це частина нашого  ,, сіті”. Подейкують, що це непривітна місцина. Я вже знайшла район, де повинна була працювати твоя сестра. Її туди відправила компанія, що прийняла її на роботу.

- Ого. Ну тоді мерщій туди!

- Мірандо, заспокойся. А як робота?

- Ой, забула. Ну, тоді зберемось через дві години. Пообідаємо і, нарешті, підемо на пошуки,- засяяла акторка.

Вирішивши зустрітися о пʼятнадцятій годині, дівчата пішли у справах. Міранда мала зіграти міщанку у ще одному спектаклі. Коли вистава закінчилась, блондинка відразу кинулась на зустріч із Анікою. Красуні поїхали до передмістя. Офіс Венді знаходився у найтемнішому районі в провулках. Виявилось, що орієнтуватися в них нелегко. Провулки петляли і перепліталися складним, заплутаним вузлом і виводили до маленьких вуличок чи темних закоулків. Мабуть, зникла була у глибокому і не просвітному відчаї, якщо погодилась працювати у таких умовах. Міранда була нажахана гнітючою атмосферою, що царювала серед сірих, темних, бурих чи коричневих будиночків. Вони наганяли жах, відчай, притискали усі прояви позитиву, кидаючи у безпросвітній морок безвихідності. Багато будівель були оточені трубами, з деяких із них виходив гарячий пар. Грюкіт станків доносився невідомо звідки. Темні вікна ніби спостерігали за двома подругами. Чутлива Міранда стала бліднішою за простирадло. Однак, в маленькому провулку, не позначеному на карті, що виводив на невелику вулицю, знайшлося те саме місце роботи Венді.  Біля дверей в’являвся брелок від ключів, зламаний каблук і сліди крові на залізній тонкій трубі, що тягнулась по землі перед порогом. Аніка швидко усе зметикувала. Фантазія чутливої Міранди, що тремтіла від жаху, розігралася, і вона ,бідна, зомліла. Аніка швидко привела її до тями. Вона пояснила, що  з Венді нічого страшного не сталося. Скоріше за все, Венді перечепилася через трубу і, мабуть, лежить у травмпункті. Міранда довірилася детективу. Узявши довідник, подруги почали дзвонити в усі найближчі клініки, лікарні та травмпункти передмістя. На щастя акторки, Венді було знайдено в одному з них.

Подорозі в клініку Міранда щебетала Аніці про радість і хвилювання перед зустріччю із сестрою. Прибувши на місце, акторка відразу забігла до палати сестри. У Аніки ж, підходячи,зʼявилось дивне відчуття. Вона не хотіла заходити до палати, відчуваючи, що її там чекає розчарування, але детектив проігнорувала внутрішню пересторогу й увійшла до плати. І оціпеніла…

-Ну привіт, Детективе. Яким дивом ви тут опинилися? – тихий, несмішливий і водночас спокійний голос Аніка почула виразніше, ніж щебетання щасливих   сестер. Сірі очі з-під срібного волосся уважно спостерігали за емоціями дівчини. Легка, загадкова усмішка на вустах. Зеро розбив ущент її сподівання вдало закінчити справу.

-…Як? – тільки й злетіло з її вуст.

- Просто…

-Ти не міг мене попередити?

-Ну, взагалі я розбирався з архівом.

Заспокоївшись, молодь почала розповідати одне одному свої пригоди.

Через декілька днів Аніка прощалася з Мірандою в аеропорту. Молоду акторку запросили кудись. Куди – детектив не запамʼятала. Венді виписали з лікарні і та слізно проводжала улюблену сестру. Усе нарешті добре закінчилось…

І ось знову… Ясний сонячний день… У звичайному кафе біля вікна сидить незвичайна пара. Запальна рудоволоса дівчина і спокійний срібноволосий хлопець. Незвичайні детективи Зеро і Аніка…